Чи врятує Україну провокація хабара?

Нещодавно прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко порекомендувала правоохоронним органам боротися з хабарництвом шляхом провокування потенційних корупціонерів на хабар . Чи можливо таким чином подолати хабарництво? Ми опитали експертів.

Віталій Бойко, екс-голова Верховного Суду:

ТРЕБА КОНТРОЛЮВАТИ МАТЕРІАЛЬНИЙ СТАН ПОСАДОВЦІВ

Гадаю, метод подолання хабарництва шляхом його провокування явно неправильний. Це не просто виявлення людини, яка може взяти хабар, а аморальна та протиправна дія, підштовхування людини до злочину.

Існує форма співучасті в споєнні будь-якого злочину – зокрема, підбурювання. Як і до хабарництва, підбурювати можна й до вбивства чи крадіжки. Такі рекомендації правоохоронним органам мені видаються сумнівними.

Який мій метод? Метод один – правосвідомість суспільства й розуміння того, що хабарництво – злочинне діяння.

У хабарництві як діянні є двоє учасників – хабародавець і хабарник.

Суспільству потрібно роз’яснювати, що хабар – це зло. Щоб людина не вдавалася до цього способу розв’язання власних проблем.

Як на мене, до максимуму повинні бути спрощені бюрократичні моменти. Також потрібен контроль за роботою посадовців, а також за матеріальним станом тих осіб, котрі можуть стати суб’єктами хабарництва. Потрібно перевіряти декларацію про доходи та видатки.

Ось, наприклад, подивіться на декларації кандидатів у президенти… Там дуже багато сумнівних речей...

Хабарництво – це дуже негативне соціальне явище. І методи боротьби з ним можуть бути різні.

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:

МЕГАКОРУПЦІЮ ГЕНЕРУЄ ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА

Тема хабарництва – це маленька й зовсім не головна підтема справді реальної теми, що називається «корупція». Причому у вищих ешелонах влади. Це може бути корупція грошова, посадова, політична і так далі.

Де крутяться великі гроші? У бюджетному лобізмі, у скупці голосів за той чи інший проект, за перехід з одної фракції в іншу, у створенні «дієвої парламентської більшості».

Хабарництво на рівні селищних та місцевих рад – теж корупція, тільки вона називається земельною корупцією.

Щодо лікарів і вчителів – то це, я б сказав, вимушене хабарництво. Воно відрізняється від корупції, яка є бізнесом, способом і навіть сенсом життя бізнесменів, політиків і чиновників.

Усе починається з великого – політики. Це мегасередовище для мегакорупції. Хабарництво – лише наслідки й залишки цієї мегакорупції, яку сьогодні генерує український політикум та еліта.

З чого починати її долати? З політики. Потрібно лікувати політику, проводити її санацію. А провокувати дрібних чиновників і лікарів, котрі страждають від безгрошів’я, – нічого не дасть. Гроші в політиці не повинні мати те значення, яке вони сьогодні мають.

Почнімо, наприклад, з виборчого закону: зробимо так, щоб фінанси, які сплачують кандидати в Президенти до початку виборчої кампанії, були виведені на світло. Ми хіба не розуміємо, скільки грошей було потрачено на виборчу кампанію до її початку?! Чи в нас хтось контролює виборчі фонди? Чому в Європі та Америці є прозоре фінансування виборчої кампанії, а в Україні немає? Давайте з цього починати. Зараз саме час – президентські вибори.

В Італії на початку 90-их проводилася операція «Чисті руки», яка закінчилася повним обвалом політичної системи й навіть вимушеною втечею прем’єр-міністра Краксі.

Чому в Італії мирилися з корупцією у вищих ешелонах влади протягом десятків років? Тому що під час холодної війни в Італії до влади в будь-який момент могла прийти комуністична партія епохи Берлінгуера. Але коли закінчилася війна, і можливість приходу до влади комуністів відпала ( коли не стало СРСР), – країна з корупцією миритися не захотіла. Головне – не захотіли ті, хто були реальними господарями Італії.

На зміну одній корупційній хвилі в Італії, прийшла нова – з партією Берлусконі.

Але все одно в Італії судді та прокурори принципові. А в нас – залежать від політиків, котрі їх розставляють...

Потрібно, аби в Україні сформувалася по-державницькому мисляча, не корупційна еліта, яка любитиме Україну й розумітиме, що корупція в таких масштабах – це крах країни.

Дмитро Корчинський, лідер партії «Братство»:

КОЛИ ЧИТАЮ КК, ЗНАХОДЖУ БЕЗЛІЧ СТАТЕЙ, ПІД ЯКІ Я ПІДПАДАЮ

Ще з початку ХІХ століття поліцейська провокація вважається ганебною і недопустимою річчю в будь-якому цивілізованому суспільстві. Щоправда, провокація досі залишається улюбленим інструментом правоохоронних органів і спецслужб, тобто коли вони самі готують злочин, самі підбурюють людину під кримінальну статтю, потім на цьому її хлопають. Але якщо таке навіть і є, то говорити публічно про таке не можна. Якщо ж таке проголошує прем’єр-міністр, то це означає, що вона не розуміє ні суті права, ні суті базових суспільних понять.

Міліцейська провокація – це те, за що в усіх країнах прийнято сильно бити міліцію по руках.

Якби не корупція, наше суспільство, гадаю, уже давно розвалилося б. За допомогою корупції ми ще якось можемо вирішувати свої побутові справи. Безкоштовно наш бюрократичний апарат не здатен розв’язувати жодних проблем.

Гадаю, якби суди не були корумповані, то 90 відсотків населення України сиділо б у тюрмі. Бо в нас занадто розлогий Кримінальний кодекс. Усе-таки українське суспільство – не німецьке. Для нас є ганебним доносити одне на одного, ми не вважаємо за потрібне слухатися вимог міліціонера чи начальника, бо в Україні кожен – це особистість. Придушена, придавлена, але латентна особистість. Тому так чи інакше кожен з нас порушує Кримінальний кодекс. На кожну людину можна знайти кримінальну статтю.

Більше того, багато статей КК суперечать суспільній моралі. Наприклад, стаття про незаконне зберігання та носіння зброї. Зрозуміло, що кожен нормальний чоловік має бажання мати, носити й застосовувати вогнепальну зброю саме нелегально. Ганебні також статті про незаконні воєнізовані формування… Одне слово – лише 10 відсотків КК відповідають справедливості. Решта слугують для невмотивованих репресій.

До речі, я ніколи не читаю КК… Коли студент першого курсу медичного вузу починає читати медичний довідник, одразу симптоми всіх хвороб знаходить у себе. А коли я читаю Кримінальний кодекс, одразу знаходжу безліч статей, під які я підпадаю.

Відповідними ліками проти цього є корупція.

Звісно, потроху потрібно боротися з корупцією, але не переборщувати. Потрібно знайти золоту середину: трошки корупції – трошки боротьби з корупцією. Зрештою борці з корупцією – це ті люди, яких корумпують корупціонери.

Борис Кушнірук, економіст:

ВЛАДА Й БЕЗ ТОГО ПРОВОКУЄ ХАБАРНИЦТВО

Це – ханжество влади, яка створює тисячі приводів для хабарів, а потім каже, що вона бореться з корупцією. Даруйте, але спочатку треба прибрати можливості для корупції.

Влада сама провокує хабарництво, коли формує бюджет, недофінансовуючи численні держструктури, які, щоб вижити, змушені брати хабарі.

Які мої методи? Усі закупівлі товарів та послуг за рахунок бюджету мають відбуватися на конкурсній основі. Формально в нас наче все так і є. Але насправді спочатку зумисне затягують проведення тендеру, а потім кажуть: немає часу – і ми змушені купувати без тендеру. Якби таких чиновників, у яких забракло часу, “вчасно” звільняли, то ви побачили б, як вправно вони б устигали проводити тендери.

Торік начебто було встановлено, що продаж усіх земельних ділянок, які належать державі, проводиться тільки на конкурсній основі. Але цього не відбувалося, і врешті таку норму зняли.

До речі, яскравим прикладом боротьби з корупцією є Грузія (усі ми знаємо, яка там була ситуація раніше). Ця держава зараз входить у двадцятку країн з найвигіднішими умовами ведення бізнесу.

Опитала Оксана Климончук