ПАРЄ-Україна: адекватна неадекватність?

На своєму сесійному засіданні 23 червня Парламентська Асамблея Ради Європи ледь не позбавила українську делегацію повноважень. Причина для цього багатьма політиками і експертами називалася неадекватною, адже формальним приводом для розгляду такого питання слугувала проблема з призначенням судді Європейського суду з прав людини від України. Водночас, сама постановка питання в такий площині може свідчити передусім про втому європейських політиків від української політичної кухні, яка за останні 5 років продукувала лише скандали.

Історія з призначенням судді від України тягнеться з 2007 року. Саме тоді, у квітні, із запізненням майже на місяць від запропонованого Радою Європи терміну, Україна подала список з трьох кандидатів. До нього входили Сергій Головатий (який на той момент мав найбільше шансів на отримання місця судді при голосуванні в ПАРЄ, а деякі експерти взагалі казали про те, що таким чином тодішній прем’єр Віктор Янукович хотів віддячити Головатому за перехід з “Нашої України – авт.), Ганна Юдківська та Василь Мармазов. Однак, 14 вересня того ж року Президент України Віктор Ющенко видав указ, в якому заявив, що вибори кандидатів проводилися з порушеннями, наказав провести повторні вибори за новими конкурсними правилами, чим, фактично відкликав перший перелік кандидатів. Щоправда, на той момент часу два кандидати – Головатий та Юдківська – вже встигли пройти співбесіду в Юридичному комітеті ПАРЄ. Для блокування рішення Асамблеї потрібно було винайти якусь серйозну причину. Тоді Мармазов заявив про самовідвід, а ПАРЄ на сесії в жовтні була вимушена констатувати неможливість проведення виборів через те, що список кандидатів – неповний. Разом з тим, європейські депутати висловили переконання в тому, що Україна, яка і так вже затягнула процес надання кандидатів, повинна не проводити повторний конкурс, а просто доповнити перший список третьою кандидатурою замість Мармазова.

Українська сторона логіку депутатів ПАРЄ не сприйняла і продовжила проведення другого конкурсу. За його результатами, 18 грудня 2007 року, було подано новий список, в якому змінилося... лише одне прізвище: замість Головатого кандидатом на посаду судді було названо Станіслава Шевчука. При цьому Україна наполягала на тому, що змінити список вона була вимушена через “виняткові обставини”. Саме таке формулювання в статутних документах Ради Європи надає право країнам відкликати вже подані списки кандидатів. А оскільки характер таких обставин не викладений в жодному з офіційних документів організації, то й тлумачити їх може кожен по-своєму. Як би там не було, але з грудня 2007 року ситуація фактично зайшла в тупик: ПАРЄ, підозрюючи політичну мотивацію заміни списку, не приймає позицію України, а нинішня українська влада, в першу чергу з внутрішньополітичних міркувань, не хоче бачити суддею Головатого. “Його помаранчеві не люблять за те, що він їх зрадив, вони його не візьмуть, а Партія регіонів – за те, що він в душі залишився помаранчевим”, - так охарактеризував ситуацію навколо Сергія Головатого УНІАН депутат російської Держдуми Сергій Марков.

Сергій Головатий

Логіку депутатів ПАРЄ зрозуміти нескладно. В кулуарах вони кажуть про те, що при відборі кандидатів на посаду судді Європейського суду з прав людини, приділяється увага трьом характеристикам: досвіду роботи, професіоналізму і моральності. І ось тут виникають складнощі. Якщо прийняти другий список, поданий Україною, тоді виникає дуже багато запитань. Оскільки один з кандидатів в цьому списку (Василь Мармазов) брав самовідвід з першого списку, що може означати, що він вчинив таким чином, або під політичним тиском, або з інших міркувань, які навряд чи можуть свідчити про моральність кандидата. Інший кандидат (Ганна Юдківська) вже пройшов співбесіду, однак, повинен буде пройти її ще раз, що фактично, може свідчити або про сумніви кандидата у своєму професіоналізмі, або у сумніві у професіоналізмі його екзаменаторів (навіть, якщо все це не правда, ззовні – це виглядатиме саме таким чином). Третій кандидат (Станіслав Шевчук) вже двічі не відповідав на пропозиції Юридичного комітету пройти співбесіду у якості кандидата на посаду судді (в ПАРЄ розглядалася можливість доповнити перший список третім кандидатом самостійно шляхом запрошення на співбесіду людини, яка вже працює суддею ad hoc), а відтак, важко очікувати, що він буде гарним суддею для простих людей, якщо навіть депутатам Асамблеї не відповідає.

З логікою в української сторони все набагато складніше. Тому, власне, Україна і вдається до казуїстичних витівок з метою затягування часу. Так, лише після того, як 19 травня цього року швейцарський депутат Дік Марті знайшов 20 колег і зареєстрував в Секретаріаті ПАРЄ проект резолюції про позбавлення української делегації повноважень, Міністерство юстиції України вирішило звернутися за роз’ясненням до Європейського суду з прав людини щодо положення Конвенції захисту прав людини про виключне право країн визначати список кандидатів на посаду судді. Останні слухання українського питання в ПАРЄ, поставили і ще одне запитання до міністра юстиції Миколи Оніщука. Справа в тому, що Марті щонайменше тричі: на засіданні Підкомітету з питань вибору суддів, на засіданні Юридичного комітету та в залі ПАРЄ заявив про отримання ще рік тому запевнень від українського міністра в тому, що уряд готує подати третю кандидатуру до першого списку. Однак, цього так і не було зроблено. “Тоді постає питання, чому Мінюст наполягає на новому списку. Тобто одне з двох, або якщо міністр юстиції обіцяв це Діку Марті, він повинен нести політичну відповідальність, якщо ні, і це - вигадки Марті, тоді Оніщук має подати до суду”, - вважає голова української парламентської делегації в ПАРЄ Іван Попеску.

Звичайно, позбавлення парламентської делегації в ПАРЄ повноважень через проблеми, до яких самі депутати не мають жодного відношення – захід диспропорційний. Про це під час обговорення питання в сесійній залі Асамблеї говорили практично всі виступаючі. Разом з тим, за словами Попеску, такий підхід було обрано Діком Марті через питання процедури: справа в тому, що у випадку подання проекту резолюції про позбавлення повноважень за підписом щонайменше 20-ти депутатів, питання виноситься на розгляд Асамблеї на найближчій сесії, тоді як звичайна доповідь про стан справ з обранням судді могла б готуватися від 6 місяців до року, а то й більше.

Анна Юдківська

З іншого боку, звернення України до Європейського суду з прав людини навряд чи суттєво змінить ситуацію, адже, скоріш за все, рішення суду буде на користь тих депутатів ПАРЄ, які вважають, що Києву все-таки доведеться доповнювати перший список третьою кандидатурою. “Я радила прем’єр-міністру Юлії Тимошенко обрати третю кандидатуру на посаду судді і запропонувати її Раді Європи... Думаю, тепер суд скаже, яке рішення буде кращим”, - заявила УНІАН радник прем’єра і колишня співдоповідач по Україні Ханне Северінсен. І Тимошенко направила такого листа Президенту напередодні червневої сесії ПАРЄ. Про те, що Україні, скоріш за все, доведеться доповнювати перший перелік третьою кандидатурою, кажуть і депутати від Партії регіонів. А основним претендентом на сьогодні на обрання називають у ПАРЄ навіть не Головатого, а Ганну Юдківську, яка останнім часом проводить багато часу у Страсбурзі, здійснюючи багато зустрічей з депутатами та дипломатами країн-членів Ради Європи.

В цілому, розгляд українського питання в Асамблеї мав кілька позитивних моментів, які, щоправда, не пов’язані безпосередньо із обранням суддів. Головним позитивом є те, що чи не вперше за багато останніх років українська делегація, що складається з представників усіх фракцій Верховної Ради, під час дебатів говорила єдиним голосом, називаючи запропоновані заходи неадекватними причині, з якої їх пропонували застосувати. По-друге, група впливових депутатів ПАРЄ, яку інколи називають групою Діка Марті, чи не вперше зазнала поразки: доповідь про позбавлення повноважень перетворилася на доповідь про підтвердження повноважень української делегації та ще й з відзначенням як позитивного, прагнення України розв’язати проблему демократичним шляхом через звернення за відповідним роз’ясненням до Європейського суду з прав людини. Третім позитивним підсумком стало те, що вперше з моменту російсько-грузинської війни депутати обох країн голосували в унісон. А відтак, це є певним сигналом для України, яка, при правильному підході, могла б сприяти налагодженню діалогу між Москвою і Тбілісі. Для початку хоча б на рівні неурядових громадських організацій. Щоправда, для цього українським політикам варто було б інколи забувати про вибори і думати про імідж не свій власний, а всієї країни. Можливо, такі ще знайдуться?

Сергій Воропаєв

Фото УНІАН та з персонального сайту А.Юдківської

Також дивіться: Вибори українського судді до Європейського суду: розважаємо чи дражнимо Європу?

Вибори судді Європейського суду від України: ситуація аd hoc