Держава осліпла до проблем сліпих

Українських незрячих позбавили спеціалізованих видань шрифтом Брайля, адже у державному бюджеті на 2009 рік на друк рельєфно-крапковим шрифтом коштів не передбачено. У Міністерстві праці та соціальної політики розводять руками, мовляв, всьому виною криза. Незрячі ж переконують: позбавити їх видань – означає повністю обмежити в доступі до інформації.

Газета «Промінь» для незрячих виходить понад двадцять років, але друк цього – останнього – номеру шрифтом Брайля навмисно затримали, бо готували некролог (так працівники жартома назвали  своє прощання із незрячими читачами). Коректор газети редагує привітання у «некролозі»: « Шановний читачу! Можливо, ти тримаєш в руках останній номер цього видання! Держава не дала коштів і нам доводиться прощатися!».

Вони жартують і сміються, але усвідомлюють, що приводів для радощів немає, бо цьогоріч Україна осліпла в статті видатків на видання для незрячих. В Українському товаристві сліпих (УТОС) кажуть, що у 2009 році їм  із загальних 297 мільйонів гривень, виділених на інвалідів різних категорій, не дали жодної копійки на друк рельєфно-крапковим шрифтом, а спонсорство – це тимчасове явище, тому що благодійникам інвестувати у друк таких видань просто невигідно.

«На друкування рельєфно-крапковим шрифтом потрібно всього-на-всього з цих 297 мільйонів 800 - максимум 900 тисяч. Максимум! І чомусь – комусь видали все на коляски, авто, протези, так, це страшне захворювання, але хоч трішки треба пам’ятати, що однин із найтяжчих типів інвалідності – це сліпота», - каже Олександр Осадчук, голова УТОС.

Він переконує: цього року незрячі готові пожертвувати будь-якими іншим засобами реабілітації, аби тільки мати вільний доступ до отримання інформації. « Так, ми можемо обійтися без тростини для орієнтування, хоч це тяжко, але десь із верби виріжемо – нічого страшного; десь можемо обійтися без годинника, який промовляє, котра година; без диктофона, який читає, - можна обійтися: рік-два, зважаючи на кризу, але без друкованого слова обійтися не можна - і це все-таки повинні розуміти ті люди, які є державними мужами. Якщо держава відбирає друковане слово в інвалідів, вона повністю порушує Конвенцію про права інвалідів», - обурюється Осадчук.

В Україні інвалідів за зором більше 50 тисяч осіб. Вони мали три спеціалізовані видання: одна газета - «Промінь» (з 1989 року) та два журнали - «Заклик» (з 1939 року) і дитячий «Школярик» (з 1934 року). Видання випускалися крапково-рельєфним шрифтом Брайля невеликим накладом – близько тисячі примірників; їх розповсюджували поміж читачів, надсилали до бібліотек, інтернатів, обласних центрів незрячих. Передплата одного такого видання коштувала 16 гривень 78 копійок, але, щоб виготовити його, потрібно було 720-740 гривень: все пов’язано із дорогою сировиною та складними технологіями друку шрифтом Брайля. 

З’являлися на світ ці видання у Республіканському будинку друку та звукозапису для незрячих. 75 років він був спеціалізованою друкарнею видань крапково-рельєфним шрифтом - єдиною в Україні. Щоправда, нині є ще одне відділення у Харкові, де видають абетки для незрячих дітей, але це невелике відділення при типографії, а не окрема організація.

У республіканському будинку за ці роки побачили світ перевидання українських класиків – Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. Тут записувалися аудіокниги для незрячих, створювалися спеціалізовані видання. В організації працює 40 спеціалістів, майже половина з них – інваліди за зором. Всі вони – люди з вищою освітою, володіють унікальними технологіями друку шрифтом Брайля. «Це унікальні спеціалісти! Таких, як на нашому підприємстві, більше не готують, а тому запустити це підприємство знову буде дуже і дуже тяжко: доведеться їздити за кордон, навчати там людей. Я думаю, що державі, яка повинна дбати про інвалідів, це коштуватиме набагато дорожче, ніж надати можливість видання – заплатити за нашу роботу», – каже директор будинку Петро Омельчук. 

Він розповідає, що останні півроку будинок існував за власні кошти – час від часу спонсорували благодійники, десь лишилися гроші з попередніх років, деколи збирали навіть самі працівники, але тепер настали часи, коли всі запаси вичерпані. «Ми з січня - у цікавій фазі: все робимо і відправляємо до читача власним коштом. Але більше такої можливості немає. Тепер хтось лишається без видань, а хтось - без роботи. У нас виходить, що у час, коли всі хочуть подолати безробіття, нас викидають на вулицю: і це - незрячих людей!", - бідкається Омельчук.

Але лякає незрячих навіть не безробіття, а те, що невидимою може стати тепер ще й інформація. « Незрячі люди взагалі, мабуть, читають набагато більше, аніж зрячі, тому що в них певною мірою обмежене спілкування. Якщо ми не будемо видавати ані газет, ані журналів, ані книг рельєфно-крапковим шрифтом Брайля та озвучених книг, то незрячі люди залишаться не тільки незрячими, вони ще залишаться глухими, сліпими і німими. У них не буде розвитку, у них не буде доступу до інформації – необхідної і корисної людині. Це буде катастрофа - духовна», -  переймається Петро Омельчук.

Він - тотально незряча людина, але дорогу до державних відомств за ці шість місяців вивчив уже настільки, що пройшов би нею вже і без палиці для орієнтування. Петро Іванович показує декілька папок: у них - звернення до Президента, прем’єр-міністра, фонду соціального захисту інвалідів. Такі самі копії заяв лежать і на столі в голови УТОС, але відповідь у всіх відомствах одна - звертатися до Міністерства праці та соцполітики.

У профільному міністерстві не заперечують: цьогоріч незрячих справді залишили без державного фінансування спеціалізованих видань шифром Брайля, але виною всьому криза - через неї видатки на програму забезпечення інвалідів засобами реабілітації довелося значно обмежити. «Видатки на фінансування друкарні, яка випускає газету «Промінь» та журнали «Школяр» і «Заклик» для інвалідів за зором, для Міністерства праці та соціальної політики в державному бюджеті не передбачалися ні в поточному, ні в минулі роки. У 2009 році немає можливості здійснювати оплату виготовлення літератури шрифтом Брайля у зв’язку з обмеженням видатків на загальну програму по забезпеченню всіх інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації», - йдеться в офіційному листі-відповіді міністерства

А у фонді соціального захисту інвалідів дають пораду, як незрячим вийти з ситуації та врятувати свої видання, якщо вони не можуть перечекати кризу без спеціалізованої літератури. «На непромислову сферу Українського товариства сліпих в державному бюджеті передбачені видатки в обсязі 19 мільйонів 800 тисяч гривень. Якщо виготовлення літератури шифром Брайля є вкрай необхідним для інвалідів за зором, Центральне правління Українського товариства сліпих має передбачити ці кошти для фінансування друкарні», - радить перший заступник директора фонду Олег Мельник.

Це був би вихід із ситуації – каже голова УТОС Олександр Осадчук, якби не одне «але»: не існує механізму вилучення цих коштів з бюджету. Наприклад, якщо гроші спрямовані виключно на закупівлю годинників чи диктофонів, то спрямувати їх на інші потреби - і на видання, зокрема, - не можна: державне казначейство не дозволяє.

Тому нині в Республіканському будинку додрукували останні примірники видань, а всіх працівників розпустили у відпустки за свій рахунок. Керівництво тепер сподівається тільки на диво: що кошти таки знайдуться хоча б до осені і що розлука з виданнями в незрячих читачів буде недовгою.

Катерина Бессарабова