Особливості національної боротьби з порнографією

На підпис Президентові України надійшов прийнятий Верховною Радою України 11 червня 2009 року Закон України «Про внесення зміни до статті 301 Кримінального кодексу України»”. Законом встановлюється кримінальна відповідальність за зберігання порнографії з метою її збуту чи розповсюдження.

Фінальна стадія набуття чинності указаним законодавчим актом викликала черговий сплеск інформаційної активності не лише тих, хто закону «не зрозумів», але й тих, хто виявляє зацікавленість в тому, щоб закон не провалився.

Власне, в останню категорію, захисників закону, потрапила виключно одна особа - міністр юстиції Оніщук.

Топорність, з якою Оніщук намагається нав‘язувати суспільству свої ідеї, помічена давно. Останній яскравий приклад –  дві прес-конференції, проведені міністром в один день, з метою популяризації висновку Венеціанської комісії щодо президентського проекту змін до Конституції України. Ну, що тут поробиш, якщо відсутнє у людини і відчуття міри, і уявлення про тонкощі такої справи як агітація чи пропаганда.

Але помічена за нинішнім міністром юстиції і ще одна цікава риса. Зокрема,  роздавати усілякі коментарі та робити заяви, наче не почувши аргументів візаві.

Саме з точки зору цих чеснот нинішнього міністра юстиції і слід розглядати коментар Міністерства юстиції щодо закону про встановлення кримінальної відповідальності за зберігання порнографії з метою її збуту, розісланий у ЗМІ прес-службою відомства.

Мін‘юст уповноважений заявити…

«У зв’язку з резонансом, який викликав даний закон, а також у зв’язку з численними некоректними трактуваннями норм цього законодавчого акта в засобах масової інформації, Міністерство юстиції вважає за необхідне повідомити наступне», йдеться у заяві.

Наводимо «повідомлення» без купюр:

«Внесення запропонованої зміни до Кримінального кодексу України забезпечує приведення національного законодавства у відповідність до міжнародно-правових зобов’язань України.

Мова, насамперед, йде про статтю 1 Міжнародної Конвенції про запобігання обігу порнографічних видань та торгівлі ними, а також статтю 3 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії, положеннями яких встановлена заборона на зберігання з метою продажу або розповсюдження предметів порнографічного характеру, в тому числі створених з використанням образу дитини.

При цьому, звертаємо, увагу на те, що прийнятий Закон забороняє зберігання порнографії лише з метою збуту чи розповсюдження, тоді як зберігання порнографії без наявності такої мети, тобто для власного використання або ж, наприклад, відповідними фахівцями у медичних цілях не становить складу злочину і не може бути підставою для притягнення до кримінальної відповідальності.

Адже цілком очевидно, що в іншому випадку переслідування за такі дії порушуватиме конституційну заборону втручатися в особисте і сімейне життя особи, встановлену статтею 32 Конституції України.

Крім того, як відомо, за Основним Законом Україна є правовою державою (стаття 1 Конституції України), в якій визнається і діє принцип презумпції невинуватості (стаття 62 Конституції України).

На практиці ж це означає, що в кожному конкретному випадку відповідними правоохоронними органами має бути доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що особа, яка зберігає предмети порнографічного характеру мала на меті здійснити їх збут чи розповсюдження.

Доказами ж такої мети, для прикладу, може бути наявність великої кількості примірників одного і того ж твору, або наявність відповідних цивільно-правових угод на продаж чи на переміщення цих творів тощо».

Правозахисники критикують

Начебто все логічно. Проте жодного аргументу опонентів заява юридичного відомства так і не спростувала. Не кажучи про те, що мова в законі іде не лише про дитячу порнографію, проти якої, цілком слушно, виступає і Мін‘юст, і міжнародне право.

Як відомо, голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров заявив, що звертатиметься до Президента України Віктора Ющенка з проханням ветувати закон, яким вносяться зміни до статті 301 Кримінального кодексу. Правозахисник називає таке рішення обмеженням свободи вираження поглядів.

“Необхідно писати листа Президенту, щоб він скористався своїм правом вето і уточнив кваліфікацію злочину. І при цьому діяти терміново”, - переконаний Є.Захаров.

У свою чергу, адвокат Олег Веремеєнко заявив, що, хоча йдеться про зберігання порнографії саме з метою збуту чи розповсюдження, - закон є небезпечним. Адже дає можливість для зловживань, фальсифікації кримінальних справ проти громадян.

О.Веремеєнко пояснює, що таким чином будь-який диск, фото, журнал з еротичними зображеннями може стати підставою для кримінальної відповідальності.

Протокол до Конвенції про права дитини, нагадують правозахисники, дійсно вимагає від України ввести відповідальність за зберігання дитячої порнографії. Очевидно, додав О.Веремеєнко, Міністерство юстиції перестрахувався і розробило законопроект про відповідальність за зберігання з метою збуту будь-якого, а не лише дитячого порно.

Також проти запровадження кримінальної відповідальності за зберігання порнографічної продукції виступає Міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко.

 «Закон викликає багато запитань. Для мене він несподіваний… Якщо порнографія стає кримінально забороненою для тримання, чому проституція у нас карається смішними штрафними санкціями? Якщо в натурі 120 грн. (штраф), а на екрані – 3 роки (позбавлення волі), це якось несерйозно», - каже Луценко.

Крім того, дуже слушно нагадує Луценко, багато такої продукції знаходиться не на українських інтернет-сегментах.

Ваше слово, пане Президент

Отже, недолугий закон чекає на вердикт Глави держави. Що візьме угору? Активне лобіювання з боку зацікавленого міністра юстиції, відомство якого закон зліпило, чи здоровий глузд?

Володимир Іванов