Хто дозволив будувати торговий центр на кістках?

Це місце розташоване на західній Салтівці, на перетині нинішніх вулиць Академіка Павлова та 50-річчя ВЛКСМ, на в’їзді до Барабашівського ринку. До війни це було  передмістя Харкова, і трагедія, яка сталася тут глухої ночі 18 грудня 1941 року, для місцевих жителів і свідків тих подій є їхньою Катинню чи Биківнею. Для них немає значення, скільки тут полягло невиних душ, і чи знає про це світ, чи ні. Вони бачили все на власні очі, і пережити це ще раз, нехай у пам’яті, для них не стане сил.

Хтось із сотень тисяч відвідувачів ринку і не звернув би увагу на нові будівельні паркани обабіч Липецького шляху, на траншеї, якби не поява біля них наметів і людей, які цілодобво чергують поблизу розпочатого будівництва. Надто впадає в очі саморобний «біг-борд» з роз’ясненням від забудовників: «Фирма-застройщик провела исследование. В пятне застройки останков не обнаружено…».  І далі:

«Никто не забыт, ничто не забыто»...

Літня жінка з приватного будинку за 20 метрів від будмайданчика, якій у 41-му було 15 років, пам’ятає, як 18 грудня до яру, що відділяв крайні хати тодішнього селища імені Кірова від кладовища, одна за одною почали прибувати німецькі вантажівки, наповнені людьми. Озброєні солдати змушували селян копати рови, а потім разом із звезеними розстрілювали і поспіхом засипали землею. Діти і підлітки, хто як міг, рятувалися, тікаючи в кукурудзяне поле. Потім вони побачили купи землі, яка то там, то там ворушилася.

Як описує «Книга пам’яті України», німці звозили сюди пацієнтів разом з лікарями та медпрацівниками психоневрологічної лікарні, що на Сабуровій дачі. Окупанти повідомили, що хворих перевозять до Полтави, і наказали, не вдягаючись, у самій білизні, сідати до машин. Забирали і душевно хворих, і неврологічних. Машини швидко  поверталися, що викликало у персоналу лікарні найстрашніші здогадки. Скоро з’ясувалося: ці побоювання мають під собою грунт. 870 беззахисних людей вивезли гітлерівці із зондеркоманди «4-А» в район Липецького шосе і в яру, між селищем імені Кірова та кладовищем розстріляли.

На той час у приміщеннях лікарні та Українського психоневрологічного інституту на Сабуровій дачі перебувало багато поранених червоноармійців, яких перед приходом німців не встигли евакуювати. Але лікарі зуміли врятувати частину людей. І все ж таки близько 70 поранених німці згодом виявили і, вчинивши звірячу розправу, знищили їх на території лікарні.

Пам’ятник сумуючій Матері, який був встановлений на місці поховань, наприкінці минулого сторіччя перемістили на територію Сабурової дачі. В середині 90-х нащадками загиблих з допомогю Фонду Олександра Фельдмана тут було споруджено меморіальний знак жертвам фашизму.

31 березня цього року за кілька метрів від Каменя з’явився будівельний паркан, під’їхав екскаватор і почав рити траншеї. Невдовзі жителі прилеглих будинків помітили пробиті кулями людські рештки, німецькі гільзи, напівтрухле взуття, інші речі.

Одим з перших відреагував і Олександр Заєць, 30-літній місцевий бізнесмен - до його висотного будинку рукою подати. В Олександра воювали два діди, один з яких вважається безвісти пропалим десь у Білорусі, і зі шкільних років він знав, що то за місце обабіч Липецького шосе.

«Я можу тільки уявити собі, як десь у Білорусі, на могилі мого діда, риє екскакатор», - умотивував свої вчинки Олександр.

Вже 1 квітня він підвіз до котлована кілька наметів. Чутки розійшлися швидко – у перші дні будівницва тут збиралися великі групи людей. В основному це діти війни, родичі загиблих, очевидці. Прибули й стурбовані новиною лікарі із Сабурової дачі. Вони заявили про готовність передати архівні матеріали, списки тих пацієнтів, інші документи на підтвердження минулих подій, а при потребі пообіцяли вивести на акцію протесту медперсонал, аби припинити святотатство. Події набули розголосу. З Києва навіть приїздив представник українсько-німецької організації, яка опікується упорядкуванням могил полеглих у війні.

Люди, водії, які зрозуміли, що саме відбувається, просять покликати, щоб разом ламати будівельні паркани.

Цілодобово тут постійно чергують близьцо 15 активістів, у вихідні їхнє число зростає. Вдень зупиняються водії і перехожі, висловлюють солідарність. Збираються підписи на ім’я міського голови Михайла Добкіна і систематично відправляються листи до влади Харкова з проханням припинити будівництво. Вночі запалюються свічки.

«На цьому місті меморіал би звести», - говорить Олексадр. Він поділяє настрої людей і категорично проти будівництва торгового центру. «Люди налаштовані рішуче, - зазначив він, - і відстоюватимуть могили до кінця».

Це вже підтверджують події – літня жінка, чий батько був розстріляний тут, після 8 днів цілодобового чергування і голодовки потрапила в реанімацію.

Людей підтримали підприємці Торгового центру «Барабашове». Харків’яни звернулися до народного депутата України Олександра Фельдмана з проханням втрутитися в ситуацію і допомогти здолати сваволю чиновників – надто болить їм це напередодні Великодня та Дня Перемоги.

Проте, досі ніхто з чиновників не з’являвся. Люди з розумінням чекають – закон дозволяє владі протягом кількох тижнів готувати відповідь.

Не з’являлися «на об’єкті» й керівники замовника будівництва – ПП «БІАС», отже, дізнатися, хто дозволив забудову, неможливо. О.Заєць має підозру, що ніяких документів на землю і проведення будівельних робіт у них немає, бо вже б давно доводили своє.

Втішив хіба що вчинок бригади на початку робіт, говорить Олександр. Побачивши кістки і збагнувши, що відбувається, будівельники з першої бригади-підрядчика зізналися, що не хочуть брати гріха на душу. Вони попросили пробачення і назавжди пішли.

Володимир Кравченко