Кепки, бєрци та українська гостинність

16 жовтня у Києві, в районі ринку “Троєщина”, семеро місцевих жителів напали на 34-річного Абдур Раба, громадянина Бангладешу, забрали у нього телефон і куртку та порізали розбитою пляшкою горло, руки, обличчя і майже все тіло. Жахливе вбивство привернуло до себе увагу журналістів та представників Міжнародної Організації Міграції, які 19 жовтня відвідали похорон, влаштований друзями загиблого. Рідних у вбитого в Україні не було.

“В той день Абдур, як завжди, працював на ринку, а потім кудись відійшов, - розповідає друг вбитого Ановар Хусейн. – Він пішов до гральних автоматів, де, певно, виграв якусь суму, і вирішив повертатись додому. Від самих автоматів за ним ішли семеро молодиків, які оточили його біля мосту. Абдур побіг, але бандити наздогнали його і почали орудувати розбитою пляшкою...”. Коли Ановар прибув на місце злочину, друга вже було не впізнати...

На тому ж самому місці у кінці березня було скоєно напад на бангладешця Абу Баккара, який невдовзі помер від численних ножових ран. Тепер їхні могили поруч на Броварівському цвинтарі. Один став жертвою “гопників”, інший – скінхедів. Четверо затриманих у справі Абдура Раба – студенти ПТУ 1991–1992 років народження, убивці Абу Баккара трохи старші.

Бангладешці з ринку «Троєщина» почувають себе більш - менш захищено лише на його території і намагаються далеко не відходити, особливо поодинці. Небезпека чекає скрізь: в магазині, на тролейбусній зупинці, у під`їзді будинку. " До тебе просто підходять кілька молодиків і кажуть: «Дай гроші!». Якщо не даєш – б`ють. І так майже кожного дня", - кажуть іноземці.

Хто такі "гопники", знають майже всі. Як би їх не називали - діти вулиці, покидьки суспільства - суті справи це не змінює. Вони складають найбільший відсоток молодих людей, які скоюють різноманітні злочини – починаючи від дрібних крадіжок і закінчуючи вбивствами. Чому? Ідеологія їх проста – гопники мріють стати «ворами в законє». Такими, як у російських фільмах показують і про яких "Бутирка співає".

Зі скінами набагато складніше. Якщо гопи ненавидять іноземців з доволі примітивних причин: «морда у нього чорна» або «на пацана не схожий», то скінхеди хочуть очистити землю від певних національностей через "високі" переконання. Основна ідея скінів - присікати поширення наркотиків. Жертвами цих хлопців можуть стати афроамериканці, іранці та пакистанці. За словами скінів, саме від них виходить зло наркотиків. В цю категорію потрапляють і цигани, а також нелегальні мігранти з інших країн.

Соціологи зауважують, що за останні 12 років рівень ксенофобії серед українців зріс. Найбільш "расово нетерпимою" є молодь, віком переважно від 18 до 20 років.

За опитуванням Київського міжнародного інституту соціології, проведеним у 2006 році, найбільше українці не люблять циган та афроамериканців. Причому рівень ксенофобії безпосередньо залежить від розміру населеного пункту. У селі рівень він перевищує міський, зі зростанням міста рівень ксенофобії падає.

За даними опитування, яке журналіст УНІАН провела серед студентів одного із київських вузів, нині 60% із них негативно ставляться до циган, 26,7% не люблять татар і 13,3% - китайців.

Ось тільки деякі приклади кількох найбільш жорстоких вбивств іноземців, скоєних у Києві.

15  лютого цього року по провулку Тичини було знайдено труп громадянина Грузії Моріса Джугашвілі, який тимчасово перебував у Києві. У справі затримано та заарештовано п`ятьох молодих людей.

3 червня на вулиці Щербакова, біля школи, було знайдено громадянина Іраку Ель Убаіді, який незабаром помер від восьми ножових поранень у кареті швидкої допомоги. У цій справі затримано чотирьох молодих людей.

14 серпня біля гуртожитку НТУ КПІ четверо молодиків заподіяли ножові поранення студентові четвертого курсу вищезгаданого навчального закладу, громадянину Ірану Маджиду Хасаді Фуру.

18 жовтня в Міністерстві внутрішніх справ під час зустрічі заступника міністра внутрішніх справ - начальника кримінальної міліції Миколи Куп`янського з Надзвичайним та Повноважним Послом Китайської Народної Республіки в Україні Чжоу Лі обговорювалися питання безпеки перебування громадян Китаю в Україні. Зокрема, йшлося про хід розслідування кримінальної справи щодо нанесення невідомими особами тілесних ушкоджень трьом китайським дівчатам, студенткам університету технологій та дизайну 14 жовтня у Печерському районі столиці. На даний момент міліцією вже затримано трьох підозрюваних.

Але "каші у масло" підливають і самі міліціонери, постійно акцентуючи на національності осіб, які скоюють злочини. Тим самим правоохоронці - свідомо чи несвідомо - ще більше розпалюють міжнаціональну нетерпимість. Наведемо простий приклад: 12 жовтня ДЗГ МВС України розповсюдив інформацію про операцію “Трал”, проведену міліціонерами наприкінці вересня. “За два тижні, які тривала операція, було викрито майже тисячу злочинів, вчинених іноземцями на території нашої країни. Серед них і три найтяжчих - умисні вбивства у Миколаївській та Львівській  областях і м. Харкові, за які затримано громадян Казахстану, Узбекистану,  Білорусі та Туркменістану. На совісті іноземців і завдання 16 тяжких тілесних ушкоджень.  Ними також вчинено 285 злочинних посягань проти власності. Невже це така своєрідна «дяка» громадянам хлібосольної країни?” - пише Любов Нечипоренко. Вона, мабуть, не взяла до уваги, що кожного дня органи внутрішніх справ реєструють близько трьох тисяч заяв про вчинення злочинів. Тобто при заявленій кількості злочинів, названих МВС "етнічними", вони складають не більше 2-3% від загальної кількості злочинів, які реєструються в Україні.

Зараз СБУ за дорученням Президента України створює підрозділи по боротьбі з ксенофобією і національною нетерпимістю. Міністерству освіти і науки України та Головному управлінню освіти і науки Київської міської державної адміністрації запропоновано посилити виховну роботу з учнями загальноосвітніх шкіл, профтехучилищ, технікумів і вищих навчальних закладів.

Тим часом Шахін, Ановар, Парвез та безліч інших бангладешців з Троєщини оплакують свого друга і щодня бояться за власне життя. “Напишіть, що ми вимагаємо жорстокого покарння цим нелюдам!”, - таким було їхнє прохання.

“Я хочу повернутися на батьківщину, - каже Шахін, - але вже одружений з українкою і маю український паспорт, тож назад дороги немає”. На моє питання про їх ставлення до українців та нашої країни бангладешці відповідають, що їм тут подобається і люди в нас гарні, от тільки ця страшна молодь - одна у кепках, інша – в бєрцах - не дає їм спокійно жити...

Разом з ксенофобією росте і рівень людської озлобленості. Невже скоро популярне висловлювання про українську гостинність не буде актуальним?

Анастасія Піка, фото автора