Псевдодемократія студентських ЗМІ

Декілька місяців тому Неофіційна студентська інтернет-газета КНУ імені Т. Шевченка написала статтю про незаконне стягнення зі студентів біля 3 млн. гривень за оплату комунальних послуг. Тиждень тому  прокуратура столиці визнала дії керівництва університету зловживанням та скасувала незаконний наказ вузу. Мабуть, цей випадок якнайкраще характеризує ту користь, яку можуть принести незалежні студентські ЗМІ самим студентам. Та й причину, чому цензура з боку адміністрацій університетів була, є і буде.

«Лише третина студентських газет вважає себе незалежною від адміністрацій університетів», - стверджується у висновку дослідження студентської преси України, проведеного Студентською радою Києва. У ньому взяли участь 78 редакторів видань, що створюються у вишах по всій Україні. На результати такого дослідження варто звернути увагу хоча б тому, що в студентській газеті свого часу працював майже кожен п’ятий український журналіст. Розчарування у обраній, як правило, технічній спеціальності, перша проба пера, віднесена до факультетської газети, і кар’єра журналіста почалась. Більшість студентських газет видається не на профільних факультетах на кшталт журналістики чи філології, а на технічних спеціальностях.

Сьогодні студентські ЗМІ є одним із двох реальних механізмів представлення інтересів студентства та захисту їх прав. Звісно, бажано було б, щоб кожен процес у виші стосувався би безпосередньо студента та щоб інтереси студентства збігалися з інтересами навчального закладу, але про ідеальні університети навіть в газетах не пишуть. Поки що студентські ЗМІ та студентське самоврядування – два єдиних можливих засоби захисту прав та представлення думки більшої частини університетської громади. На жаль, говорити про реальний, або хоча б адекватний вплив студентської преси поки що зарано.

Свобода і незалежність в студентських ЗМІ України мають з’явитися у  2019 році. Адже саме на п’ятнадцять років зазвичай відстає вища освіта від навколишнього середовища і суспільних зрушень. Так, події 2004 року ще жодним чином не вплинули на студентську журналістику. Менеджмент не змінився в жодному великому університеті, а з ним залишилася сталою і звична система. Здавалося б, що має пов’язувати керівництво ВНЗ зі  студентською журналістикою? Ми ж бо відвикли від втручань державної влади у діяльність ЗМІ, тому і чекаємо відповідної ситуації у студентській проекції. Проте лише п’ять відсотків студентських видань, що взяли участь у дослідженні, заявляють, що мають повну фінансову незалежність від адміністрацій вищого навчального закладу. Вісімдесят відсотків з них друкуються за рахунок вишу, а сорока відсоткам редакцій газет університет виплачує матеріальну винагороду.

Якби аналогічні цифри побачили у статистиці по ЗМІ України, тема незалежності і демократичності преси розглядалася б лише як утопічне майбутнє. Студентам, які в майбутньому прагнуть потрапити  до «великої» журналістики, доводиться, як бачите, починати кар’єру у досить тісній клітці. Лише 37% редакторів студентських газет стверджують, що керівництво вишу не має жодного стосунку  до видання. Більшість студентських редакторів під час приватного спілкування зізнаються, що у них є список тем «не для публікації», який значно полегшує роботу. Часто цей «темник» створюють навіть не адміністрація чи профкоми, а сама редакція газети. Звісно, жодного студента ще не вигнали за «неправильну» публікацію, а от проблеми з навчанням можна створити лише одним телефонним дзвінком з ректорату. Олексій Братущак, журналіст 5-го каналу,  в минулому – видавець незалежної газети «Студентка» в КПІ стверджує, що його негаразди в учбовому процесі створювалися штучно. «Не скажу, що я добре навчався та ходив на всі пари. Але цього не робив ніхто, тим паче на четвертому курсі. Проблеми почалися лише після виходу статті про витрачені незрозуміло куди 11 мільйонів гривень, що мали піти на реконструкцію парку КПІ», - стверджує Олексій.

Здавалося б, що поганого в тому, що хтось із адміністрації ознайомиться зі студентською газетку перед її публікацію. У них ніби і досвіду побільше, і гарна порада не завадить. Але бачення ідеальної преси в очах керівництва вишів стане чітко зрозумілим, якщо бодай на хвилину взяти до рук якусь офіційну газету, яскравим зразком якої є видання КНУ ім. Тараса Шевченка. Такі газети видаються за власними стандартами. Правило перше: на першій полосі має бути фото ректора, щоб студенти хоч зі сторінок газети дізналися, як він виглядає. Правило друге: якомога більше статей студентів, зокрема першокурсників. Адже вони дуже щасливі, що вступили до нашого університету, тож дамо їм висловитись! Правило третє: досягнення, досягнення і ще раз досягнення! Адже газета впливає на імідж університету, отже навіщо взагалі писати про негатив?

Рік тому, працюючи головним редактором студентської газети університету Шевченка, я ризикнув опублікувати інтерв’ю зі студентом, який покинув навчання на своєму факультеті через неякісну освіту і поїхав у пошуках кращого життя до Варшави. Як не дивно, жодного зауваження не виникло, щоправда, деякі однокурсники дивилися на мене як на божевільного. Та як виявилося потім, ніхто з адміністрації статтю цю просто не читав. Ректор побачив лише п’ятнадцятий номер студентської газети свого університету. Номер, який, до речі, і став останнім.

Єдиний можливий для студентської преси шлях до незалежності – ставати комерційними. Так вважають і молоді видавці, коли описують ідеальну, на їх думку, газету. Прибуток від розміщення реклами у ідеальній газеті має складати 43,5%, від продажу – ще 20%, від спонсорських внесків  - 19,7%, а від університету – лише 10%. Інші 6,8%  складають прибутки з інших джерел. Загалом, мрія студентів не надто відрізняється від дорослих ЗМІ, а ось реальність доводить, що бізнес на студентській пресі робити неможливо. У 69% студентських газетах реклами немає взагалі. І лише у 18,5% прибутки від реклами перевищують десять відсотків видатків газети.

Проблеми з розміщенням реклами у студентських газет виникають одразу з трьох сторін. По-перше, лише 43% студентських газет є офіційно зареєстрованими і можуть легально розміщувати рекламу. Перешкодою при реєстрації частіше за все є відсутність редакційного приміщення, наявність якого обов’язкова. По-друге, у разі розміщення реклами редакції ризикують втратити можливість друку або інші ресурси, які їм надає університет. Адміністрація вишу часто вважає, що реклама аморальна, до того ж вона робить студентську газету більш незалежною і небезпечною. Третя причина – виключно бізнесова. При розвитку рекламного ринку у 36 відсотків на рік (2006) рекламні агенції та рекламодавці просто не встигають звертати увагу на дрібних гравців ринку. «Якщо до рекламодавця приходить редактор студентської газети з накладом у 500 примірників, з ним навіть не починають розмову. Компанії простіше звернутись до баїнгової агенції, яка запропонує їм комплексну кампанію і великі ЗМІ» - стверджує головний редактор молодіжної газети «А5» Сергій Лейвиков, який намагається об’єднати студентські ЗМІ для спільного пошуку рекламодавців.

Недержавні організації та фонди, що займалися активним розвитком ЗМІ кілька років тому, про студентську пресу не мають жодного уявлення. Тому порада, яку часто дають видавцям студентських ЗМІ - «пишіть грант та отримуйте незалежне фінансування» -  фактично не приносить користі. Неурядові організації, що спеціалізуються на ЗМІ, переважно сконцентровані на тренінгах щодо правильного висвітлення виборів або на підтримці регіональних газет. Студентські газети опиняються поза увагою. Та й час на написання гранту і його розгляд у тих поодиноких проектах, що інколи з’являються для студентської преси складає не менше півроку. За цей період редакція газети або звикне до адміністрації, або саморозпуститься, знайшовши собі інший шлях для самореалізації.

У дослідженні молодих видавців запитали, що б вони хотіли отримати від асоціації студентських ЗМІ, якби така існувала в Україні. На першу сходинку студенти поставили якісні тренінги з розвитку студентських видань: з комерціалізації видання, новинної журналістики, медіа-менеджменту та стандартів незалежної журналістики. На другій – пошук фінансів та грантова програма саме для студентських ЗМІ. Обмін досвідом, правова допомога та конкурс видань йдуть далі у списку завдань поки що віртуальної асоціації.

Чекати від державних структур реальної допомоги у розвитку студентських ЗМІ не доводиться. Замість підтримки локальних проектів, Міністерство молоді, спорту та сім’ї щорічно в рамках обов’язкової грантової програми виділяє близько трьохсот тисяч гривень на видання газет великих молодіжних організацій. Ефективність таких медіа – не вища за ефективність державних, як власне і об’єктивність. Інший «профільний» студентський міністр, Станіслав Ніколаєнко, був дуже здивований, почувши від автора цієї статті про те, що студентські ЗМІ взагалі існують.

Студентські ЗМІ – не лише школа для навчання майбутніх журналістів та місце здобуття першої практики. Це - один з найголовніших важелів демократії в системі нашої вищої освіти. Саме від ступеня свободи невеликих факультетських та університетських газет залежить якість освітніх послуг, рівень корупції та права студентів.

Єгор САМУСЕНКО